Дистанційне навчання 10-й клас Українська мова Тема. Розвиток мовлення. Правила мовленнєвої поведінки у спілкуванні. Суржик і культура мовлення.

 Дистанційне навчання

10-й клас

Українська мова

Тема. Розвиток мовлення. Правила мовленнєвої поведінки у спілкуванні.

Суржик і культура мовлення.

Матеріал для ознайомлення

В еру технічного прогресу люди гублять своє людське обличчя — мораль та людяність, а тим паче ввічливість відходять на другий план, а про етикет спілкування не йдеться взагалі. Людина поступово деградує, забуваючи про етику спілкування взагалі, вона не дотримується правил поведінки, виставляючи себе на показ, не стримуючи своїх емоцій.

Чи згодні ви з цією фразою?

Кожного дня ми спілкуємося з людьми. Чи завжди ми замислюємося, які слова вживаємо, що відчуває людина, поспілкувавшись із нами? Ми підкоряємося своєму настрою, самопочуттю, тим чи іншим життєвим ситуаціям й обставинам та, спілкуючись із людьми, говоримо перші-ліпші слова. Як часто буває, що ми, самі того не бажаючи, ображаємо і близьких, і сторонніх. Наші слова можуть вселити в душі оточуючих любов і ненависть, добро і злобу, позитивні і негативні емоції. Тому людина повинна вміти жити і спілкуватися красиво, дотримуючись певних правил поведінки, про які й піде мова на сьогоднішньому уроці.

Завдання.

Прочитайте уважно текст. Запам’ятайте виділені слова, застосовуйте їх у життєвих ситуаціях.

Український мовленнєвий етикет — це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон добропорядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності та честі, української шляхетності й аристократизму духу.

Український мовленнєвий етикет — явище прогресивне й суто національне, бо належить рідній (материнській) мові та відображає національний характер українця, його ментальність — склад розуму, самобутній спосіб мислення та світосприймання. Це категорія в основному стала. Однак прогрес суспільства вносить у нього, відповідно до конкретних практичних потреб, певні корективи, спрямовані на подальше вдосконалення й розвиток. Скажімо, поява радіо, телевізора й телефону зумовила потребу у відповідному для них етикеті спілкування. І все ж основа мовленнєвого етикету незмінна — утвердження коректності й доброзичливих стосунків між людьми.

Український мовленнєвий етикет передбачає властиві українцям національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, утілені в системі стійких формул і виразів для прийнятих і запропонованих суспільством ситуацій чемного контакту зі співбесідником. До таких ситуацій належать: звертання до співрозмовника та привернення його уваги, вітання, знайомство, вдячність, пробачення, прощання тощо.

У кожній життєвій ситуації мають застосовуватися відповідні вислови. Це вітання типу: «Доброго ранку», «Доброго дня», «Доброго вечора», «Зі святом»; прощання: «До побачення», «Бувайте здорові», «До вечора», «До зустрічі», «До завтра», «Прощавайте», «На все добре»; вдячності: «Дякую», «Щиро вдячний».

Українська народна педагогіка з допомогою національного мовленнєвого етикету вчить нас формувати щирі та доброзичливі взаємини з людьми. У її арсеналі чимало цінних порад, які втілені в афоризмах: «Що маєш казати, то наперед обміркуй», «Дав слово — виконай його», «Слухай тисячу разів, а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше».

Народна педагогіка дуже вимоглива до дотримання мовленнєвого етикету, бо це основа доброго ладу між людьми, ознака високої духовності та людської краси.

Згадаймо народну пісню «Ой у полі нивка». Козак, який їхав з України, зустрівши дівчину, яка жито «жала й сіла спочивати», «мусив шапку зняти, добрий день сказати», тобто привітатися і побажати їй успіху в роботі:

«Помагай Біг, дівчинонько, теж жито жати». Може, завдяки цьому між ними й склалися прекрасні стосунки.

В Україні батьки змалку призвичаюють дітей до мовленнєвого етикету. Дитя щойно зіп’ялося на ноги чи навіть ще сидить у колисці, а його вже привчають при зустрічі слухати вітання «Здоров! Рости великий», а при прощаннях казати «па-па» і привітно з усмішкою махати ручкою. Увагу дітей до мовленнєвого етикету привертають і народні казки.

В українському мовленнєвому етикеті є чіткі правила, хто із ким, коли і як повинен вітатися: молодший першим вітається з людиною старшого віку, чоловік — із жінкою (чи юнак із дівчиною). А у приміщенні першим вітається той, хто заходить: «Доброго дня», «Доброго вечора», «Доброго ранку».

Залишаючи приміщення, кажуть: «До побачення», «Бувайте здорові». У селі  традиційно вітаються з усіма односельцями і навіть з незнайомими людьми.

Основна вимога мовленнєвого етикету — увічливість, статечність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників. Справді, вихована людина поштиво розмовляє завжди, скрізь і з усіма. Народна практика живого спілкування багата на слова ввічливості, які ще називають чарівними.

Українське виховання застерігає дітей і молодь від уживання грубих, лайливих, образливих слів. Осуджуються ті батьки, які сваряться при дітях. Сварки породжують потворність у взаєминах. «Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається»,— каже народне прислів’я. У мовному спілкуванні гарним є тільки те, що сприяє пристойним людським стосункам.

А тому негарно мовчати, коли треба говорити, і негарно говорити, коли треба мовчати. Про мовчунів у народі кажуть: «Мовчить, як пень», «Мовчить, як води в рот набрав». Схвалюючи людей, які добре володіють мовою («За словом у кишеню не полізе»), народна педагогіка водночас засуджує порожню балаканину, зайві, фальшиві прикраси в мові («Красно говорить, а слухати нічого»). Та найбільше дістається базікам: «Язиком сяк і так, а ділом ніяк», «Базіка — мовний каліка», «Бесіди багато, а розуму мало».

Український мовленнєвий етикет відзначається неординар- ністю, бо постав на власному національному ґрунті та прийнятий духом європеїзму. Він віддзеркалює лагідну вдачу українців, схильність до коректності й толерантності в людських стосунках, зневагу до брутальності. Лайливі слова, до яких інколи вдаються малосвідомі мовці, здебільшого іноземного походження.

Той, хто вдається до цієї грубої лайки, чинить злочинний замах на культуру нашої рідної мови, споганює наш національний мовленнєвий етикет, який формувався впродовж тисячоліть і став взірцем шанобливого ставлення до людей, невід’ємним компонентом не тільки української національної, а й європейської мовної культури, у якій людина вважається найголовнішою цінністю (згадаймо звертання «пан», «пані», «панна», «паничу», що походять від грецького слова «все»).

Український мовленнєвий етикет — то велика духовна сила, яка відстоює нас як націю (За М. Стельмаховичем).

Робота з прочитаним текстом

►      Що нового ви дізналися про мовленнєвий етикет, прочитавши текст?

►      Спробуйте закінчити речення тексту.

1. Український мовленнєвий етикет — … (це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості.)

2. І все ж основа мовленнєвого етикету незмінна — … (утвердження коректності й доброзичливих стосунків між людьми.)

3. Основна вимога мовленнєвого етикету — … (увічливість, статечність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників.)

4. Український мовленнєвий етикет — … (то велика духовна сила, яка відстоює нас як націю.)

Завдання.

Прочитайте прислів’я, вивчить їх напам’ять.

– Що маєш казати – наперед обміркуй.

– Не хочеш почути поганих і дурних слів – не кажи їх сам.

– Умієш говорити – умій слухати.

– Дав слово – виконай його.

Запитання.

Чого навчають нас ці прислів’я?

Матеріал для ознайомлення.

Прочитайте уважно текст.

Суржик і культура мовлення.

Мова є першоосновою духовної культури, носієм її національної самобутності. Тому кожен із нас повинен дбайливо ставитися до мови, прагнути найефективніше використовувати її необмежені виражальні можливості, постійно дбати про піднесення культури усного і писемного мовлення.

Для народу, що упродовж століть прагнув визнання, – мова не просто засіб спілкування, а найголовніша форма ідентифікації.

На сьогодні, згідно з останніми даними, 77,8% громадян України – це етнічні українці. Із них 85,2% вважають своєю рідною мовою українську. 10 стаття Конституції України гарантує забезпечення всебічного  розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, проте на сьогодні існує багато перешкод щодо реального втілення цієї норми.  Перша з них, на жаль, низька свідомість у цьому питанні самих українців. Українці, коли наповнюються патріотичною гордістю, люблять розповідати, що українська одна з наймилозвучніших мов світу. Проте, коли пафос відступає, чомусь дуже часто переходять на російську або користуються суржиком.

Суржиком здавна в Україні називали мішанину зерна – жита, пшениці, ячменю, вівса, а також борошно з такого зерна (тобто не першосортне зерно та низького сорту борошно). Сьогодні словом суржик прийнято називати мову, в якійштучно об'єднані без дотримання літературних норм елементи різних мов.

Часто причиною появи суржика називають двомовність. Проте коли людина використовує у своєму мовленні слова та словосполучення іншої мови, не руйнуючи при цьому граматичної основи, фонетичних особливостей рідної, то такий процес є природним і не викликає заперечень.

Але коли людина відмінює слова однієї мови за правилами іншої, будує словосполучення та речення всупереч моделям рідної мови, вживає слова в нехарактерній для української мови граматичній формі, вона автоматично стає носієм суржику. Будь-який психолог підтвердить, що спотворена мова отупляє людину, робить її мислення примітивним.

За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2003 році "суржикомовність" серед дорослого населення України становила від 2,5 % у Західних областях і до 21,7% у Східно-Центральних областях.  За даними репрезентативного опитування, загалом українській мові в Україні віддають перевагу 43,6 % респондентів (показник цей різко коливається від 91,6 % у західному регіоні й 78,0 % у центрально-західному до 14,6% – у східному й 11,3 % – у південному). Схожі дані отримані й під час опитування, проведеного центром"Демократичні ініціативи": лише українською в родині спілкується 37,0 % населення, лише російською – 32,7%,  по-різному, залежно від обставин – 26,6 % (на всі інші мови національних меншин припадає лише 0,7 %).

Спілкування суржиком значно спотворює інформацію, оскільки мовець у цьому випадку може вживати слово в лише йому відомому значенні та ще й у формі, яка не відповідає загальноприйнятим граматичним нормам. Отож порозумінню суржик не сприяє.

Ось деякі з характерних для суржика особливостей: – вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нє (ні), када (коли), нє нада (не потрібно), єлє (ледве), щас/січас (зараз), всєгда (завжди), нікогда (ніколи), чуть-чуть (трішки), конєшно (звичайно, звісно), навєрно (мабуть), напрiмєр (наприклад), допустім (припустимо), мєжду (між), вмєсто (замість), вродє/будто (наче, начебто), імєнно (саме), рядом (поруч), язик (мова), больнiця (лікарня), циплята (курчата), предохранітєль (запобіжник), предсідатель (голова), почта (пошта), почтальйон (листоноша) тощо; – "українізовані" форми російських дієслів – уїхав (поїхав), уволився (звільнився), дівся (подівся), поняв (зрозумів), получав (отримував), щитав ("вважав" або "рахував" залежно від контексту), отдав (віддав), включив (ввімкнув).

"Плекайте мову" – закликав український поет. Проте видається, що на сьогодні не всім ця робота до снаги. Було б дуже добре, аби засоби масової інформації: телебачення, радіо, преса, Інтернет були взірцем для наслідування для всіх, хто хоче говорити українською правильно. Але, на жаль, сьогодні ЗМІ не можуть похвалитись бездоганним володінням державною мовою.

І ще декілька слів про суржик у нашому житті. Скажімо, я прокидаюся зранку, йду до ванної кімнати, і замість правильного "Доброго ранку" чую: "Добре утро. Як діла?" Потім збираюся та йду на зупинку тролейбуса. У транспорті кондуктор вимагає "оплатити білєтіки". Поруч стоїть жіночка та запитує "чи не виходжу я на слідуючій остановці?" Виходжу  на зупинці і спускаюсь у метро. Контролер просить "пред'явити удостовірєніє".

Заходжу у вагон і бачу безліч рекламних оголошень. Приємно вражена: на одній з реклам "Позбався їх нарешті. Вугрі, бородавки, висип. Когерент" маркером перекреслено та виправлено позбався на позбудься.

Упродовж дня я чую, як довкола мене "понімають", "розгаварюють", "тормозять", "гладять", "стірають",  "занімаються", "провіряють"; "і так дальше".

Гадаю, що спілкуватись суржиком –  це однаково, що їсти суп з концентрату.  Звичайно, і ним можна втамувати голод, але  від якісної і здорової їжі користі організму значно більше. Тож, будьте гурманами! І нехай вам смакують українські слова!

Матеріал для ознайомлення.

Спілкування людей розпочинається, власне, з вітання. В українців воно становить досить складний ритуал, який включає і жести, і міміку, і фізичні контакти, і словесні формули.

Загальнопоширеним способом вітання традиційно були рукостискання та слова «Добрий день» («Добрий ранок», «Добрий вечір») чи «День добрий». Ця стандартизована форма варіювалася по окремих регіонах. На Поліссі серед чоловіків прийнятим був потиск рук, а добре знайомі жінки при зустрічі цілувалися і обіймалися, говорячи «Слава Богу». На Волині чоловіки обов’язково знімали капелюха, а вітаючи жінку, цілували їй руку; звичною формою вітання тут було «Слава Ісусу» і відповідь — «Слава навіки». На Поділлі словесна формула була різною серед різних вікових категорій: молодь, вітаючись, казала «Добрий день» або «Слава Ісусу», старші — «Слава Богу».

При цьому чоловіки обмінювалися рукостисканнями, жінки — поцілунками; руки тут було прийнято цілувати тільки близьким родичам та священикові. У південних районах Поділля словесна формула вітання була іншою: «Добридень» або «Помагайбіг». У Галичині як привітання широко використовувалися поцілунки: жінки цілувалися в губи, чоловіки цілували руку жінкам, молодші цілували руку старшим, але, як правило, лише родичам або добре знайомим. У Північній Буковині, ’ навпаки, більшого значення надавали словесним привітанням: чоловіки при зустрічі казали «Добрий день», «Доброго здоров’я», жінки — «Добридень». Рукостискання використовувалися тут між найближчими знайомими та у молодіжному середовищі; щодо цілунків, то було прийнято, щоб діти цілували руки старшим та хресним батькам, дорослі ж цілувалися тільки під час весілля. Зберігся тут і архаїчний звичай цілування ніг свекру та свекрусі молодою під час весільних обрядів.

Повторення вивченого матеріалу за І семестр.

Стилі мовлення.

Різні висловлювання, навіть бездоганні у мовному плані, можуть істотно відрізнятися один від одного загальним колоритом і тоном викладу. Зумовлене це не тільки змістом висловлювань, але й комунікативною настановою автора, тим, з якою метою створено текст, яку функцію він покликаний виконати. Залежно від призначення тексту - спілкування, повідомлення чи впливу на адресата - добираються й мовні засоби, здатні забезпечити досягнення мети. Так виникають різновиди висловлювань, які обслуговують різні сторони суспільного життя. Їх називають стилями, а науку, що їх вивчає, - стилістикою.

Кожен стиль відрізняється від інших характерними для нього мовними засобами. Для публіцистичного стилю, що покликаний формувати громадську думку, впливати на слухача або читача в соціально-політичному плані, найхарактернішим є вживання суспільно-політичної лексики. Для наукового стилю (підстилі - науково-популярний і науково-навчальний) мета якого - виклад наукової інформації, найхарактернішими ознаками є вживання термінів, логічність, аргументованість викладу.

Для офіційно-ділового стилю характерна точність, повна відсутність емоційно забарвлених засобів, особлива (більша чи менша в різних жанрах) стандартність оформлення та розміщення частин тексту. У розмовно-побутовому стилі вживаються мовні засоби з емоційним забарвленням, допускаються просторічна лексика, жаргонізми. Відмінність художнього стилю полягає передусім в образності, емоційності мовлення, розрахованій на естетичний вплив на адресата. Із цією метою можуть вживатися засоби, властиві будь-якому стилю. Вибір мовних засобів залежить і від індивідуальних уподобань письменника.

Завдання.

Прочитайте уважно текти і з’ясуйте яким стилем мовлення написаний

кожен текст.

I. Культура мовлення - це духовне обличчя людини. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства. Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови.

Але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним. Культура мовлення тісно пов'язана з культурою мислення. Якщо людина ясно,логічно мислить, то й мовлення в неї розумне, логічне. Мовлення тоді гарне, коли воно якнайповніше і якнайточніше передає думки чи малює образи, зрозуміле і легко сприймається. Грамотне, багате мовлення - не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це й вияв поваги до людей, з якими  спілкуєшся, до народу, який створив цю мову. (З посібника).

II. Речовина клітини за своїми фізико-хімічними властивостями являє собою колоїдну систему, що містить складні органічні сполуки - білки, жири та вуглеводи й неорганічні солі. Важливим компонентом клітини є ферменти, ензими - речовини білкової природи, що виконують роль біологічних каталізаторів. Виділено велику кількість ферментів, кожний фермент бере участь у певній хімічній реакції. (З посібника).

III. Раби - це нація, котра не має слова.

Тому й не може захистить себе (О. Пахльовська).

Літа ідуть... Відходим в небуття...

Лишившись тут у пісні, пензлі, слові,

у пам'яті людській, бо смисл життя

на цій землі у доброті й любові! (А. Дущак).

IV. Президентом України може бути громадянин України не молодший 35 років на день виборів. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше двох строків підряд. Президентом України не може бути народним депутатом, обіймати будь-яку посаду в державних органах і громадських об'єднаннях, а також в інших організаціях та займатися комерційною діяльністю. Якщо особа, обрана Президентом України, є народним депутатом, то її депутатські повноваження припиняються з моменту вступу на посаду. Порушення вимог цієї статті призводять до втрати президентських повноважень, обрана особа не може бути приведена до присяги (З Конституції України)

V. Бібліотеки в Україні з'явилась в ХІ ст., спершу при монастирях, передусім у Києво-Печерському, та при великих храмах, наприклад, при святій Софії в Києві. Це були збірки рукописів та рукописних книг для внутрішнього вжиткуlаного храму, але при нагоді, можливо, ними користувалися особи сторонні, як духовні так і світські. З літописів відомо, що князі й бояри часто мали бібліотеки і наділяли монастирі чи церкви книжками (Святослав Ярославич, Микола Святоша Чернігівський, Володимир Волинський). Згодом такі збірки рукописів і книжок поставляли й по церковних братствах (ХV - XVII ст.).

VI. Про відчуття меншовартості, яке, ніби вірус, вразило ментальність певної - на жаль, значної - частини наших співгромадян, преса писала чи мало. Цьому явищу є історичне пояснення: понад 300 років Україна була позбавлена державності й весь час відчувала на собі важку руку «старшого брата». Будь- який вияв самостійності, будь-який потяг до суверенності придушувався всіма засобами, у тім числі мечем і вогнем. Згадаймо гетьмана Мазепу, який зробив спробу вивернутися з-під московського ярма і на довгий час був оголошений зрадником, а Батурин - тодішня козацька столиця - був вирізаний до ноги, не жаліли навіть немовлят. Трьохсотлітня залежність від Москви не минула безслідно для українського народу. Мало того, що постійно грабувалися багатства України - у неї була відібрана історія, перейнята і присвоєна культура по краплині виціджувалася сама душа нації - мова. Вся ідеологія як царської, так і комуно-радянської імперії, була спрямована на те, щоб русифікувати Україну, притлумити почуття національної гордості в її народу, стерти з її української пам'яті саме поняття «українська нація» (В. Карпенко)

VII. Тебе взиваємо, правдивого Бога... Не зсилай на нас турбот, ні голоду, ні нагальної смерти, огню, потопу, щоб не відпали від віри нетверді вірою. Мало нас карай, багато милуй, мало рани, а милосердно лікуй; мало смути, скоро звесели, бо не може наша душа довго стерпіти Твого гніву, як стеблина вогню. Вкороти свій гнів умилосердься, бо твоя є сила милувати й спасати. Тому й продовжи ласку Твою для людей Твоїх... Всіх що в роботі, в полоні, на засланні,в дорозі, у плавбі, в темницях, у голоді і спразі, і наготі - всіх помилуй, усіх потіш, усіх розрадуй, зсипаючи їм радість тілесну й душевну (Митрополит Іларіон).

VIII. Не розвинувши власного міського сленгу, українська мова в Україні  виробила інше своєрідне явище. дістало там і свою власну назву - суржик, суміш українського з російським при більш-менш довільному вживанні складників того чи іншого шару, де складники другої мови підносять експресію вислову. Суржик уживається широко, почасти по містах, далеко типовіше - по селах. Це живе явище, і воно заслуговує на вивчення, чого воно поки що не дочекалося на радянській Україні. Але тоді як міський сленг націлений у майбуття мови, прогнози щодо суржику мали б бути протилежного характеру (Ю. Шевельов).

IX. - Маріє Степанівно, скажіть, будь ласка, чи готові документи для митниці?

- Не цілком. Чекаємо останні дані з сьомої філії.

- Зателефонуйте в наші філії і запросіть усіх керівників відділів прибути

наступної п'ятниці о 15:00 до мене з результатами планової інвентаризації.

- Гаразд, Петре В'ячеславовичу. У приймальні чекає начальник відділу кадрів.

- Запросіть. Хай заходить.

- До речі, Петре В'ячеславовичу, вам сьогодні о 14:30 потрібно бути у

міськвиконком.

- Дякую. Я про це пам'ятаю. Викличте, будь ласка, на 14:00 машину та

підготуйте звітну документацію за перший квартал поточного року.